Олександр Амоша
Олена Амоша
У сучасній Україні дуже популярним є гасло: “Build Back Better”, що означає «Відбудувати краще, ніж було», під чим розуміється, перш за все, перехід до смарт промисловості. Проте технологічне середовище, в якому розвиваються інноваційні екосистеми, є дуже консервативним і географічно обмеженим, а матеріальні, виробничі та трудові ресурси цілком сформованими. До того ж, як заявив на сесії Всесвітнього економічного форуму в Давосі у 2016 р. генеральний директор італійського енергетичного концерну “Enel” Франческо Стараче: «Ми не хочемо помилитися з нашими інвестиціями і через 10 років зрозуміти, що світ змінився до невпізнанності…»..
Отже, перехід до інноваційних виробничих екосистем потребує великого обсягу ризикованих інвестицій. Окрім браку інвестицій є ще й проблема їх економічної віддачи. На тлі парадигми четвертої промислової революції не прийнято згадувати марксівську тенденцію норми прибутку до зменшення. Причина, що обумовлює тенденцію норми прибутку до зменшення, полягає у зростанні капіталоємності виробництва і скороченні числа зайнятих у перерахунку на одиницю випуску продукції. Саме органічні зміни складу капіталу відбуваються все потужніше, особливо в 17 країнах ОЕСР, у США та Японії. На прикладі вугільних галузей Великобританії, Німеччини, Польщі, США та України видно, що великі досягнення в сфері науково-технічного розвитку сприяють лише збільшувати збитковість вуглевидобувних підприємств. Тому, як би парадоксально на тлі парадигми промислової революції це ні звучало, виказаний К. Марксом тезис дає підстави припустити, що множиння інновацій здатне множити збитковість.
Тому на тлі традиційних способів виробництва зараз все більшої уваги приділяється альтернативам: «… бути меншим, легшим і більш рухливим – це ознака досконалості та прогресу»[1], «… епоха домінантності «масивного» залишається в минулому»[2].
У західному світі вельми популярним є DIY від англомовного «Do it yourself», що означає «Зроби сам». DIY – сучасна тенденція, за якою разом із традиційними інноваційними акторами, якими є фірми, дослідні організації та державні органи, прийнято вирізняти нових учасників, зокрема громадян, що здатні відігравати провідну роль у «зробисам» форматі. Те, що отримало розвиток до версії DIY 4.0 або DIY Третьої хвилі, спирається на функціональні можливості інтерактивного і соціального інтернету Web 2.0, цифрове проєктування та адитивне виробництво. Зазначене дозволяє пересічним громадянам винаходити, проєктувати, виробляти та продавати створені ними товари. Американець Kріс Андерсон[3] називає таких людей творцями і навіть наголошує на появі потужного руху Творців (Maker Movement). Cубкультура «мейкерів» з’явилася у США в 2000-х роках і пов’язана з журналом “MAKE”, заснованим у 2005 р. У 2006 р. творець цього журналу Дейл Доерті (Dale Dougherty) організував перший Maker Faire (ярмарка Мейкерів) у Каліфорнії, щоб зібрати разом людей, які вміють створювати нетривіальні речі, використовуючи підручні засоби та цифрові можливості. У березні 2024 р. поширені по всьому світі ярмарки Мейкерів дійшли України: у Києві в приміщенні бібліотеки НТУ «КПІ ім. Сікорського» відбувся захід Kyiv Maker Faire, учасники разом з фахівцем з реактивних двигунів навіть запустили модель ракети. Субкультура «мейкерів» розпочиналася з поширення нових технологій (3D-принтери та ін.) в сферу традиційного декоративно-ужиткового мистецтва, але багато Творців згодом стали підприємцями та відкрили свої бізнеси, стартап-компанії.
DIY, як і рух Творців, має орієнтацію не на наукові розробки, а переважно на практичні втілення. Спосіб виробництва товару, при якому всі елементи технологічного процесу розподілені по домогосподарствах або інших місцях виробництва (наприклад, по гаражах), – це сучасний тип розподіленої мануфактури, вони успадковують старовинні практики, але на новому технологічному підґрунті. Західна науково-економічна практика приділяє розподіленим мануфактурам величезну увагу, – кількість публікацій перевищила 4,6 млн публікацій.
Третя хвиля DIY спирається на функціональні можливості інтерактивного і соціального інтернету, що дозволяє пересічним громадянам винаходити, проєктувати, виробляти та/або продавати товари, які задумані ними самими[4]. Сучасний «зробисамовець» за допомогою OpenMaterials може отримати новітні матеріали та методи виробництва; Instructables надає йому можливість завантажувати проєкти DIY, які інші користувачі можуть коментувати та оцінювати. Ідеї та інструкції доступні також на вебсайті Make Magazine. DIY 4.0 − це найбільш просунута версія сектору DIY, яка містить в собі штучний інтелект (AІ), Інтернет речей (IoT) та AR – Additive Reality, доповнену реальність.
Товари DIY можуть бути невеликими і простими, великими і складними, технології адитивного виробництва (Additive manufacturing ‒ AM), цифрові платформи, лазерні різаки, 3D-прінтери створюють нову виробничу базу. Ще у 2014 р. американська компанія Local Motors на виставці International Manufacturing Technology Show (IMTS), що відбулася в Чикаго, за 44 години виготовила автомобіль з надрукованим на 3D-принтері прямо у виставковому залі кузовом[5].
Натомість висококапіталізованих і централізованих фабрик із великою кількістю штатних робочих головною може стати масова соорганізація людей, які в житлових будинках, офісах компаній випускатимуть товари для власного споживання або дрібні партії на продаж. Їх продукція може бути дешевше, ніж у самих сучасних (і навіть розумних) фабрик традиційного типу, і високоякісною.
Американськи зразки DIY переконують в цьому: у Каліфорнії, Мічигані та Північній Кароліні вже з’явилися «публічні майстерні» (техшопи), які одночасно є майстернями, магазинами і клубами за інтересами, посилився феномен лабораторій персональних виробництв «ФабЛаб». Власники цих закладів пропонують абонентам за скромну щомісячну плату доступ до різноманітного промислового обладнання новітнього покоління загальною вартістю в мільйони доларів, включаючи програмувальні верстати, лазерні ножі тощо. Існує феномен виробничих лабораторій, названих ХакЛабами, у яких люди виробляють продукти не лише для себе, але і на замовлення великих фірм. Виникає новий клас індустріальних фрілансерів.
У масштабах глобального господарства 3D-підприємництво на основі адитивного виробництва спроможне, завдяки скороченню кількості матеріалу, нижчій енергоємності та елімінації енерговитрат на перевезення, дати такий стрибок економічної ефективності, який неможливо було навіть уявити в часи попередніх промислових революцій.
Рух Творців останнім часом також став однією з найшвидше зростаючих тем. Культуру виробника можна описати як філософію, згідно з якою окремі особи або групи осіб створюють артефакти, які відтворюються та збираються за допомогою програмного забезпечення та/або фізичних об’єктів. Типові теми, що цікавлять культуру виробників, включають інженерно-орієнтовані заняття, такі як електроніка, робототехніка, 3D-друк та комп’ютерні засоби числового керування, а також більш традиційні види діяльності, такі як шиття чи декоративно-прикладне мистецтво.
За накопиченим досвідом американські фахівці вважають Рух творців здатним суттєво вплинути на економіку міст, перш за все чисельними робочими місцями[6]. У Європі Рух виробників, який розпочався як громадський, соціально керований рух знизу вгору, сьогодні також впливає на основне виробництво через підвищення ефективності, розподілене місцеве виробництво та циркулярну економіку. Альтернативне виробництво має значні перспективи для підвищення соціальної, економічної та екологічної стійкості. Позитивні результати підтверджено кількісним емпіричним дослідженням по всій Європі та детальним аналізом 42 ініціатив таких виробників у провідних міських центрах Європи maker faire. Аналіз показав, що, незважаючи на коротку історію руху, загальні результати є переконливими доказами його важливого внеску в сталість. Особливо це проявляється на гендерному вимірі: жінки-лідери, як правило, досягають набагато більшого впливу на стійкість, ніж їх колеги-чоловіки. Є також чіткі докази того, що ініціативи цих виробників у тісній співпраці один з одним та іншими учасниками загальноміських і регіональних екосистем набагато успішніші в досягненні стійкого впливу, ніж інші[7]. Потужний індустріальний потенціал руху виробників, його багатоаспектний вплив на суспільство офіційно високо оцінено на керівному рівні ЄС[8].
Рух виробників створює простір як нову форму економічного «спільного перебування», що надає різноманітні та суперечливі можливості для посткапіталістичної практики[9].
Але, на нашу думку, було б неправильним ототожнювати DIY з рухом Творців – перше виступає технологічною основою, а друге – культурою розвитку нової промисловості.
Що потрібно зробити, щоб зменшити наслідки браку інвестицій та зменшення норми рентабельності з розвитком інновацій на стадії повоєнного відновлення України?
Вихід із ситуації – створення розподілених мануфактур за доктриною «Працьовитого Їжака», яка має формулу «самозахист і самозабезпечення», на технологічній основі DIY та за культурою руху Творців. Саме це має перетворитися на рушійну силу трансформації промислового виробництва взагалі – від мікро- до макрорівня, особливо переробної промисловості як виду діяльності, природно сприяти глибокому національному укоріненню промисловості. Пріоритети трансформацій: національна безпека, переробна промисловість, циркулярна економіка, інфраструктура, заводська, галузева та фундаментальна наука, освіта, національний рух творців.
Механізм розвитку промисловості за культурою Руху Творців має передбачати:
а) надання, починаючи з обласних центрів, державної підтримки створенню найсучаснішої технологічної бази DIY (3-D принтери, лазерні різаки, верстати з ЧПУ та ін.) – умовних «фабрик-лабораторій», перш за все, при великих машинобудівних (оборонних) підприємствах і установах вищої освіти;
б) формування із висококваліфікованих фахівців обслуговуючого персоналу для забезпечення ефективного функціонування таких фабрик-лабораторій;
в) оголошення конкурсів високотехнологічних розробок у галузі новітніх зразків зброї, інноваційних паливно-енергетичних технологій, машинобудування та ін.;
г) розробки програм сировинного, елементного та інструментального забезпечення технічних потреб широких верств винахідників і DIY-майстрів;
д) забезпечення масової навчальної підготовки фахівців і молоді за технологіями вирішення винахідницьких завдань (ТВВЗ), розвитку креативного мислення та ін. інноваційних навичок;
е) стимулювання діяльності з поширення стартапів у традиційних, перш за все галузях важкої промисловості, і нових галузях господарювання;
ж) розвиток інституціонального підґрунтя щодо забезпечення прав власності на інноваційні розробки, перетворення інноваційної діяльності на прибутковий бізнес.
Із концепцією авторів більш детально можна ознайомитися за матеріалами статті.
Джерела
[1]. Bauman, Z. (2013). Liquid modernity. John Wiley & Sons.
[2]. Гальчинський А. (2012). Економічний розвиток: методологія оновленої парадигми. Економіка України. 5. 4-17.
[3]. Anderson, C. (2012). Makers: The New Industrial Revolution. NY: Crown Business. 250 p.
[4]. Fox S. (2013). Paradigm shift: Do-It-Yourself (DIY) invention and production of physical goods for use or sale. Journal of Manufacturing Technology Management, 24 (2), 218-234.
[5]. Cherevatskyi, D. Yu. (2017). Smart industry in different angles. Econ. promisl., 3(79). 145-153. doi: 10.15407/econindustry2017.03.145
[6]. Wolf-Powers, L., Doussard, M., Schrock, G., Heying, C., Eisenburger, M., & Marotta, S. (2017). The Maker Movement and Urban Economic Development. Journal of the American Planning Association, 83(4), 365-376. https://doi.org/10.1080/01944363.2017.1360787
[7]. Millard, J., Sorivelle, M. N., Deljanin, S., Unterfrauner, E., & Voigt, C. (2018). Is the maker movement contributing to sustainability?. Sustainability, 10(7), 2212.
[8]. Rosa, P., Ferretti, F., Pereira, Â. G., Panella, F., & Wanner, M. (2017). Overview of the maker movement in the European Union. Publications Office of the European Union, Luxembourg.
[9]. Smith, T. S. (2020). ‘Stand back and watch us’: Post-capitalist practices in the maker movement. Environment and Planning A: Economy and Space, 52(3), 593-610.
